Дізнавшись про те, що дитині не обійтися без імплантації кардіостимулятора або дефібрилятора, багато батьків маленьких пацієнтів приходять у сум’яття.
Їх лякає все: і необхідність оперативного втручання, і перспектива життя їхньої дитини з апаратом у тілі, який до того ж потрібно періодично міняти.
Лікарі до побоювань мам і тат маленьких пацієнтів ставляться з розумінням і терпляче розвіюють батьківські страхи, які далеко не завжди мають під собою серйозні підстави.
Страх. Встановлення кардіостимулятора і дефібрилятора — це серйозна операція.
Насправді. Зовсім маленьким дітям вагою менше 10-15 кг для встановлення кардіостимулятора або дефібрилятора і справді доводиться робити відкриту операцію. У цьому разі антиаритмічний пристрій імплантують під м’язами живота, а електроди від нього підшивають безпосередньо до серця.
Старшим дітям дефібрилятор або стимулятор серця імплантують у підключичну ділянку, а електроди підводять до серця через просвіт судин. Однак і ті й інші операції настільки добре відпрацьовані, що мають мінімальний відсоток ускладнень. Головне — робити їх у профільному медичному закладі, де є великий досвід таких оперативних втручань.
Страх. Встановивши одного разу кардіостимулятор і дефібрилятор, його доведеться постійно міняти.
Насправді. Як правило, сучасні дефібрилятори та кардіостимулятори розраховані на 5-7 років, цей термін обмежується часом роботи батарейки, що займає майже весь об’єм корпусу антиаритмічного пристрою.
Підведені до серця електроди змінюються рідше і мають набагато більший термін служби. До того ж їх встановлюють із запасом, з так званою компенсаторною петлею, яка розтягується в міру зростання дитини і не порушує роботу структур серця.
Страх. Життя з кардіостимулятором і дефібрилятором — непросте випробування.
Насправді. Імплантований антиаритмічний пристрій, як правило, не викликає серйозних проблем у маленьких пацієнтів. За винятком, мабуть, однієї — невмотивованого спрацьовування дефібрилятора, який видає досить відчутний розряд струму (який можна порівняти за відчуттями з ударом копита коня в груди) не тільки у відповідь на виниклу загрозливу для життя аритмію, а й часом на звичайне прискорення серцевого ритму, яке виникає у дитини під час фізичного або емоційного навантаження. Однак розв’язання цієї проблеми є — ретельне налаштування приладу (його проводять у стаціонарі), що дає змогу максимально унеможливити подібні ситуації.
Попередити часте спрацьовування дефібрилятора допомагають і антиаритмічні лікарські препарати, які таким дітям доведеться приймати все життя. Часом у роботі з маленькими пацієнтами та їхніми батьками не обійтися без допомоги досвідченого психолога. Однак порівняно із загрозою раптової зупинки серця, яка без підстраховки дефібрилятора або кардіостимулятора може настати будь-якої миті, всі перераховані вище проблеми відступають на другий план.
Страх. Антиаритмічний пристрій у тілі — суцільні обмеження по життю.
Насправді. Дитина, яка перенесла установку кардіостимулятора або дефібрилятора, живе таким же повноцінним життям, як і її однолітки. Звичайно, вона не зможе бути професійним спортсменом, але бути фізично активною може цілком. Доказ тому — нещодавня перемога пацієнта з кардіостимулятором у марафоні для людей з імплантованими пристроями, що відбулася в Нью-Йорку. Юний учасник посів у цьому марафоні друге місце.